Публікація в районній газеті "Решетилівський вісник" від 5 лютого 2010 року

Прокрався і знову попався,

або про те, як невеличкого Данила плита із грубки «придавила»

Увечері 24 жовтня 2009 року один мешканець вул. Леніна, що в селі Жовтневе нашого району, вийшов із двору, аби подихати свіжим повітрям та поспостерігати, що діється в навколишньому світі. Мимоволі кинув погляд на сусідній двір, де не сподівався когось побачити, адже на тому обійсті два місяці тому не своєю смертю помер 61-річний господар, а його родичі знаходяться далеко від Жовтневого.

Аж бачить, з того двору виходить чоловічок, несучи в руках щось важкеньке, й прямує в його бік. Придивився уважно і у вечірніх сутінках пізнав односельця, відомого звичкою підбирати всяке добро – причому не лише те, що «погано лежить», а й те, що погано замкнуте.

— Звідкіль плиту від грубки тягнеш, Даниле? – запитав.

— Та то мене (назвав ім’я) попросив її на металобрухт здати, — відповів вечірній перехожий.

Але його співрозмовник у таку версію не повірив і викликав працівників міліції.

Правоохоронці, діючи по дуже свіжих слідах, дізналися таке.

Дмитро Макаренко, 1964 р.н., знаючи, що в будинку поряд з обійстям пильного односельця ніхто на той час не проживав, вирішив  поживитися дармівщиною. Як стемніло, підійшов до хати, замкнутої на навісний замок. За допомогою ручки металевого совка, що лежав поряд, зірвав прибоєць. Розташування кімнат у будинку знав непогано, адже раніше, коли господар був ще живий, неодноразово туди заходив. Присвічував сірниками, але нічого цінного не побачив, окрім чавунних частин класичної грубки для хатнього обігріву.

Нанишпоривши в хаті поліетиленового мішка, скидав у нього в’юшки з плити, що грубку покривала, та дверцята. Потім зірвав і саму плиту. Було бажання здати на металобрухт все і відразу, але не вийшло. Як пояснював потім на суді Данило, на це не вистачило ні сил, ні здоров’я, адже він невеличкий на зріст та ще й  рука боліла. Тому мішок з частиною поцупленого поклав біля вхідних дверей, плануючи забрати його незабаром, а плиту прихопив із собою. І треба ж було натрапити на сусіда покійного господаря.

До речі, у Решетилівському районному суді Данило Макаренко – постійний клієнт. Вперше побував там у липні 1998 року. Внаслідок того, що самостійно, а також, як в Росії говорять «со товаріщами», поцупив у кількох жителів Жовтневого курей, кролів, качок, велосипед, а в КСП, що в селі Демидівка, ще й теля. За це отримав 3 роки позбавлення волі.

У 2002 році разом з напарником викрав з літньої кухні однієї з жительок Жовтневого слюсарний верстат і велосипед – ніби-то за те, що вона не розрахувалася з крадіями за прополювання цукрових буряків на її ділянці. Засуджений до 1 року позбавлення волі.

У серпні 2006 року засуджений до 1 року позбавлення волі за викрадення з сарая жителя Жовтневого велосипеда, двох молотів, лопати, інших знарядь. Тобто з-за грат уже втретє повернувся, та не схаменувся.

Решетилівський районний суд, розглянувши справу про крадіжку Данилом Макаренком чужого майна шляхом проникнення у приміщення, дійшов до висновку, що цей злочин «тягне» на 3 роки позбавлення волі. Але, враховуючи пом’якшуючі обставини, зокрема, що злочинець не зміг довести свої протиправні дії до кінця, а вкрадене майно повернуть спадкоємцю господаря, котрий не висуває до підсудного претензій, вирішено підсудного від відбування покарання звільнити — з випробувальним строком 2 роки.

А це значить, що протягом 2 років Макаренко не має права виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи та повинен періодично звертатися у ці органи для реєстрації.

А якщо протягом вищезгаданого періоду він порушить закон, то йому пригадають і потенційні три роки за гратами, і новий злочин.

В.ЦИБУЛІВСЬКИЙ. від 5 лютого 2010 року