Публікація в районній газеті "Решетилівський вісник" від 27 серпня 2010 року

«Металіст-коптильник»

із Жовтневого

Багатьох жителів району вже «дістали» «металісти-клепальники-коптильники». Професію з такою назвою ви не знайдете у жодному довіднику, але вона існує відтоді, як легальні і нелегальні пункти приймання металобрухту почали з’являтися як гриби після дощу.

З історії металозбирання

Старше покоління пам’ятає, що колись збиранням металобрухту добровільно-примусово займалися лише школярі, за що мали «Велике спасибі». Щоправда, тим, хто зібрав найбільше металу, давали грамоти і хвалили на шкільній лінійці. Заради похвали деякі кмітливі дітки могли десь якусь потрібну річ поцупити. Або снаряд чи міну часів Другої світової війни поміж іншим залізяччям замаскувати, адже боєприпаси мають чималеньку вагу...

Коли ж у нашій країні після приходу «дикого» капіталізму, котрий ми ніяк не можемо зробити «свійським», як у цивілізованих країнах, за конкретну залізяку стали платити конкретну копійку, на полювання за металоломом рушило чимало люду – від піонерів до пенсіонерів. Причому ті, хто не в ладах із совістю, почали цупити все металеве, що не там чи не так лежить.

Цілком придатні для використання речі, щоб на приймальному пункті чогось не запідозрили, крадії за допомогою молотка чи сокири нівечать або розбивають на частини. Таке клепання то тут, то там не дає спокійно жити і спати сусідам.

Особливу пристрасть металошукачі мають до кольорових металів, які ціняться на кілька порядків дорожче, ніж чорні. Найчастіше — це ізольований алюмінієвий або мідний кабель. Найпростіший спосіб звільнити його від ізоляції – обпалювання. І валує тоді чорний-пречорний дим із сажею, забруднюючи довкілля, білизну, вивішену для сушіння, легені сусідів.

Крадіжки металу стали справжнім головним болем для працівників міліції. На жаль, не завжди їм вдається виловити браконьєрів-металістів. Та все ж частенько вони не тільки їх знаходять, а й до суду приводять. Як от у цьому випадку.

Георгію Рою, 43-річному мешканцю Жовтневого, навесні цього року поталанило – знайшов роботу слюсаря-ремонтника у фірмі «Гарант», яка займається переробкою нафти. 1 квітня приступив до виконання обов’язків. Без відриву від виробництва зайнявся ще й обстеженням території підприємства та його приміщень з метою набачити те, що не там чи не так лежить.

І вже на п’ятий день трудової діяльності плідно скористався результатами своєї спостережливості. Близько 12 години, зайшовши до одного з приміщень майстерні, спробував запхнути в сумку запримічений раніше масляний радіатор до автомобіля ГАЗ-53. А він, клятий, ну ніяк не хотів туди залазити. Тоді, не довго думаючи, розрубав його навпіл сокирою (мідь же м’якенька), запхнув у сумку, сховав украдене під полу куртки і відніс у побутове приміщення. Ввечері шматки радіатора «перекочували» через прохідну до його хати.

Прикинувши вагу радіатора, Рій дійшов висновку, що на цьому дуже не розбагатієш і вирішив пошукати ще щось кольорове і металеве. Знайшов буквально наступного дня. На подвір’ї «Гаранту» стояв компресор, до якого тягнувся довгий мідний силовий кабель. В обідню перерву Георгій прихопив з побутової кімнати ножиці для різання металу          і значно укоротив той кабель. Викрадене перекинув через бетонний паркан. Як стемніло, пішов його забрати. Але, овва! Якийсь спритник добрався до здобичі раніше нього.

Розлючений таким нахабством, «обікрадений» крадій вирішив поправити ситуацію. І на другий день, знову ж таки у обідню перерву відрізав ще один шмат кабелю, що вів до компресора. Але за цим разом  не перекидав через огорожу, а залишив під нею зі сторони підприємства. Близько 5-ї ранку він проліз на територію в щілину між бетонними плитами паркану  і викрав кабель, приєднаний до зварювального апарату, що складався з двох шматків – мідного і алюмінієвого, загальною довжиною близько 25 метрів.

Частину кабелю здав у місцевий пункт, а більша частина поїхала у Полтаву, бо там платять дорожче. А от з радіатором не пощастило. Приймальник кольормету, помітивши на ньому деталі з чорного металу, купувати таку суміш відмовився.

Врешті-решт керівництво нафтопереробного підприємства помітило пропажу і звернулося до міліції. Її працівники досить швидко «вирахували», хто ж воно з порівняно невеликого трудового колективу кабелям і радіаторам «ноги пришиває».

2 серпня ц.р. Решетилівський районний суд дійшов до висновку, що злочин, здійснений Георгієм Роєм, «тягне» на 3 роки позбавлення волі. Але, врахувавши пом’якшуючі обставини: щире каяття підсудного, сприяння у розкритті злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди, вирішив звільнити його від покарання з іспитовим строком 2 роки. А це значить, що якщо Георгій протягом цього строку ще раз переступить закон, йому оті 3 роки пригадають.

В.ЦИБУЛІВСЬКИЙ. від 27 серпня 2010 року